Пульмонолог Вієстурс Шиліньш розповідає про свою практику, астму та алергічні захворювання, а також про чудодійні походи в гори.
Ви сказали, що ви лікар у третьому поколінні, і ваша дочка теж лікар.
Так, у нашій родині близько 20 лікарів. Якоюсь мірою можна сказати, що я не мав іншого виходу. Моя мати була ветеринаром, мій батько був лікарем, мій дідусь, який був мені дуже дорогий, теж працював лікарем. Колись він навчався у Києві, бо Латвійського університету ще не існувало. Моя сестра та двоюрідна сестра теж лікарі, мій двоюрідний брат лікар, а моя дружина медсестра, вона все життя була викладачем у 5-й школі медсестер – зараз це коледж при лікарні Гайлезерс.
В інтерв’ю ви сказали, що ви рижанин, який добре знає сільське життя.
В інтерв’ю я сказав, що я рижанин, але вмію згрібати сіно з обох боків, і одного разу пацієнт сказав мені, що хоче побачити лікаря, який це вміє робити. Ну, це означає, що треба вміти тримати граблі, от і вся мудрість, а все тому, що сім’я моєї прабабусі з боку батька має маєток у Веселавській волості – вже 130 років. Я провів там усі літні місяці свого життя. У дитинстві допомагав із колгоспними вівцями, але потім багато чого відновлював і упорядковував. Тепер я можу насолоджуватися життям. Всю нерухомість я віддав своїм дітям, у тому числі Веселаву. Перший рік я можу насолоджуватися восени і сподіваюся, що наступного року я зможу насолодитися весною та червнем у Веселаві. Я жив у Веселаві близько півроку, а потім стільки ж у Ризі.
Ви залишили активну медичну практику 10 років тому?
Насправді останні 10 років я теж працював, але більше в амбулаторній медицині у створеному мною ж медичному постдипломному інституті Латвійського університету, в якому спочатку займався багатьма проблемами освіти, а 2006/2007 року створив лікарську практику. З того часу я постійно розвивав цю практику з 14 лікарями, включаючи мою дочку. Ми є одним з найбільших амбулаторних пульмонологічних установ із п’ятьма пульмонологами, п’ятьма ендокринологами, кардіологом, гастроентерологом та ревматологом.
Чому на практиці так багато лікарів однакових спеціальностей?
Це для того, щоб ми раціонально використовували приміщення і, звичайно, щоб у пацієнтів були варіанти. У нас є два пульмонологи зі старшого покоління, два із середнього та один лікар із молодого покоління.
10 років тому ви сказали, що було б добре, якби в практиках були лікарі різних спеціальностей, щоб пацієнтові не доводилося ходити різними лікувальними закладами.
Так, як я вже сказав, крім пульмонологів, які пов’язані з відділом освіти, у нас є ще ревматолог, кардіолог та гастроентеролог. Послуги лікарів останніх трьох спеціальностей не є держзамовленнями, вони приймають пацієнтів за страховкою або на платній основі. Я сам вирішив більше практичної медицини не займатися.
Я думаю, що останнім часом життя сильно змінилося, тому що медицина багато бореться із симптомами. Якщо є температура, то боремося із нею, якщо кашель, то з кашлем. Хотілося б повернутися до суті: чому так відбувається і як краще та своєчасно впливати на ці процеси?
В іншому випадку ми станемо лише постачальниками послуг, повторенням інтернет-медицини. Мене це не задовольняє, і я думаю, що попрацюю взимку ще кілька років, щоби розібратися з цими питаннями. У приватній практиці ми з дочкою обидва є членами правління, інститут є товариством з обмеженою відповідальністю, є робота також у дослідницькій та освітній діяльності. Навчаємо резидентів, є курси та кілька досліджень. Останні дослідження переважно пов’язані з новими препаратами фармацевтичних компаній, але це мене вже не так сильно цікавить. Мене більше цікавить патогенез захворювань, чи виникнення та розвиток хвороб в організмі, можливість впливати на ці процеси, щоб не було стільки смертей, як останніми роками від ковидної інфекції.
Як ви вибрали пульмонологію?
Звісно, браку радників у мене не було. У нашій родині були кардіологи, гастроентерологи, ендокринологи, але мій батько якось сказав мені, що, можливо, не варто йти тим же шляхом, що й попередні покоління, і я запам’ятав це як можливу пораду.
По-друге, мені пощастило, що в моєму житті були чудові вчителі. Одним із них був доцент Гайтіс Брежиньскіс, основоположник алергології в Латвії. Маю сказати, я не прочитав жодної лекції у своєму житті, не згадавши про нього. На той час алергологія була маловідомою областю, мене вона захоплювала та цікавила. Я починав працювати лікарем-алергологом, але пульмонологія та алергологія — дуже споріднені речі. Моя дисертація була про імунологію, яка теж пов’язана з ними, про реактивність організму, його зміни та можливості змінювати його.
У найважчий економічний період нашої країни, з вісімдесятих по дев’яності, нічого до ладу не відбувалося, економічна ситуація тільки погіршувалась, я придумав, що зможу допомогти хворим на астму гірської терапії. Я читав про це різне – про фізіологічні процеси, пов’язані зі спортивною медициною та дослідженнями астми. Сім чи вісім років я мандрував із групами хворих, у тому числі з дуже важкими хворими, горами. Я побачив ефект гірської терапії, і вона направила мене до пульмонології. Звичайно, 1988 вже приніс зміни, з’явилася стероїдна терапія, аерозольна терапія, і це істотно змінило ситуацію, але проблема астми так і не була вирішена повністю.
Чи астма є алергічним захворюванням і чи правда, що її не можна вилікувати? Вважається, що алергія – це вроджена чи набута реакція організму якісь чинники, цю реакцію можна зменшити, придушити, але повністю усунути її не можна. Це дійсно так?
50 років тому досить багато застосовували специфічну десенсибілізацію або вакцинацію проти алергенів — у дуже малих дозах, поступово збільшуючи їх шляхом введення алергену, привчаючи до нього організм. Певною мірою ця вакцинація відновилася. Звичайно, питання в тому, який алерген винен, один алерген чи їх багато? Якщо алергенів багато, це звикання відбувається складніше. Можливо, аерозольна терапія потрібна надовго, можливо, навіть на все життя, але хочу наголосити, що наше завдання зробити так, щоб вона була в найменшій ефективній дозі і щоб людина робила щось додатково, щоб аерозольна терапія не викликала побічних ефектів і ускладнення. Їх небагато, але постійне лікування стомлює людину з часом, вона до цього звикає, починає забувати, протестувати, що вона має постійно приймати ліки.
Як астматикам ходити у гори? При будь-якому навантаженні вони задихаються, підніматися сходами вже складно. До того ж повітря в горах розріджене, тому кисню менше, і навіть прогулянки туристичними стежками — велике навантаження.
Це було дуже складно. Але до цього я спілкувався з прекрасними фізіологами, наприклад, професором Андрісом Мертенсом, і ми вивчали спортивну медицину. Було виявлено, що в таких умовах виробляється більше стероїдів в організмі, і це була одна з причин, через яку ми пішли в гори.
По-друге, в горах Середньої Азії, куди ми вирушили, дуже велика різниця між нічною та денною температурою: вдень 30-35 градусів спеки, а вночі лише трохи вище за нуль. Це загартовує людину. У горах я краще розумів астматиків, і хворі розуміли, чого ми хочемо, можна сказати – розуміли, чому їх мучать. Я був дуже обережний, прокидався вночі, коли хтось починав важче дихати в наметі поруч зі мною.
Багато хто з тих, з ким ми підіймалися в гори, досі мої друзі. Зараз зі мною працює один із моїх пацієнтів того часу.
До речі, я пам’ятаю, що спочатку дуже боявся стероїдних таблеток через побічні ефекти та ускладнення. Ми намагалися довести, що пацієнти можуть уникати цих стероїдів, коли йдуть у гори. Я не кажу, що їхнє вживання не потрібно було відновлювати після повернення. Потрібно. Був період адаптації при поході в гори, був і після, треба було все усвідомити. Але ці люди почали розуміти, коли та як реагувати на загострення хвороби. Перший помічник зазвичай – ти сам.
У нас повітря відносно вологе, в горах суші. Тих, хто страждає на астму, часто попереджають, що після повернення з півдня, де повітря сухе і спекотне, у астматиків у Латвії може трапитися загострення, тому що повітря тут більш вологе.
Так, я вже говорив про адаптацію та реадаптацію при поверненні. Ми завжди попереджали людей бути дуже обережними. Важко, коли ти повертаєшся додому і відчуваєш, що тобі знову потрібні ліки. Але якщо говорити про клімат, то я колись вивчав, де у Латвії найбільше респіраторних захворювань. Дивно, що на сотню людей, що працюють, найбільше лікарняних з респіраторними захворюваннями в Юрмалі, потім у Ризі і найменше в Мадоні.
Вважається, що соснове повітря корисне, але в Юрмалі воно вологе. Люди часто хворіють на різні віруси – ларингіти, риніти, вірусні бронхіти. Ми повинні поставити запитання – скільки людей щодня промивають ніс хоча б морською водою, полощуть рот листерином і добре провітрюють свої кімнати? Особливо старше покоління не провітрює приміщення. Два роки тому, коли вакцини від Covid-19 ще не було, я потрапив у не дуже приємну ситуацію, багато хто почав думати, що я проти щеплень, тому що я написав одну сторінку з порадами, що робити людині, щоб не хворіти, уникати захворювань , будь-яких вірусних інфекцій Наприклад – зайдіть у магазин, але не залишайтеся там понад 20 хвилин! Вийдіть і зробіть п’ять-шість глибоких вдихів та видихів! Будь-який вірус подібний до хмари, це не комар. Видуйте його, зменшіть його обсяг, тіло впорається з рештою.
Нерідко можна чути твердження, що трав’яні чаї – це, звичайно, добре, але коли використовуються антибіотики або стероїди, трав’яні чаї вже не мають значення. Це дійсно так?
Це дурниці. Певну роль грають трав’яні чаї, призначені для відхаркування чи розрідження мокротиння. Одне доповнює інше. Найдоступнішим органом дихання є ніс, з нього все і починається. І він має бути вільним і завжди очищеним. Крім дихальної системи, дихає і шкіра. І тут у мене питання: невже ми забули, що людину, хвору на рак легень або бронхітом, після зниження температури потрібно розтирати, що за шкірою треба доглядати? Тоді хворий почувається краще, йому легше дихати. Під час хвороби не так важливо їсти, а важливо пити. Це дрібниці, які відіграють велику роль у комплексному лікуванні. Ми говоримо про технології, це добре, але забуваємо про прості та корисні речі.
.
